Це пам’ять, яку треба свято берегти
Інформацію про військовослужбовціа 14 ОМБр збираємо завдяки рідним і близьким загиблих героїв. Знаємо, що це пам’ять, яку треба свято берегти та передавати прийдешнім поколінням українців, щоб вона жила вічно.
Наразі маємо короткий нарис про 47-річного командира відділення, головного сержанта батареї, прапорщика Миколу Булавку, який разом із побратимами загинув 23 березня внаслідок ворожого артилерійського обстрілу поблизу села Засілля Первомайської СТГ, що на Миколаївщині.
Поховали його на батьківщині 28 березня на цвинтарі у селі Нудиже.
Спогадами про Героя поділилася його сестра Олена Згоранець
«Народився Микола Булавка в селі Черемошна Воля на Любомльщині. Він був середньою дитиною в сім'ї. У школі навчався добре, завжди був активним учнем. Він займав призові місця у змаганнях з гри у шахи та шашки.
Микола дуже любив читати.
Казала бібліотекарка, що немає такого учня, навіть людини в селі, яка прочитала стільки книжок, як Микола», - каже сестра Героя.
Також Олена розповіла, що чоловік завжди був товариським, нікого не ображав.
Після закінчення школи він вступив у Любомльське професійно-технічне училище на спеціальність будівельника. Провчився там 3 роки.
Його трудова діяльність за спеціальністю розпочалась у Лукові. Потім він служив 2 роки в армії. Присягу приймав в нині окупованому Криму, в Євпаторії, а служив у Маріуполі. Після служби приїхав додому, став у центр зайнятості, де його відправили вчитися на комп'ютерні курси до Луцьку.
Після цього направили у школу прапорщиків, де він пів року вчився. Як він її закінчив - влаштувався у військову частину у Володимирі. П'ять років прослужив за контрактом. Хотів продовжувати, але почалися скорочення і багатьох людей звільнили. Залишились тільки ті, кому недалеко було до пенсії.
Тоді він влаштувався працювати на меблеву фірму. Після цього 10 років їздив на заробітки вахтовим методом в Київ та Ялту. Потім він ще 2 роки працював у Польщі на будівництві. Опісля знову працював у Києві.
Згодом купив хату в селі Зачернеччя. Там влаштувався у школу техпрацівником.
«Його дуже любили діти. У школі він до кожного мав підхід і хоча вони робили шкоду, він їх не сварив, а говорив із ними. Дітям дуже сподобалося, коли на свято Миколая він роздавав подарунки у школі», - говорить сестра.
Незадовго до початку повномасштабного вторгнення Микола Булавка звільнився.
«Брат казав: лютий відпочину, а в березні вже з хлопцями домовилися, щоб знову їхати на заробітки. Але тут війна...»,- ділиться Олена Згоранець.
Одним із перших Микола пішов до війська: був добровольцем у теробороні. На початку березня його спрямували до ЗСУ.
Сестра Героя згадує, що 5 березня Микола приїхав до батьків, дав їм запасні ключі від хати, але матері розповісти про службу так і не наважився.
«Він мені подзвонив 7 березня вже з Володимира, попросив забрати рюкзак з речами, щоб йому з собою не возити, який відправив поштою. Вже був у частині, а все не міг сказати мамі», - говорить Олена. - Микола хотів сказати спершу татові, подзвонив йому 8 березня, а мама була поруч. Він привітав маму, проте знову їй не сказав.
Розповіла мамі я. Вона заплакала. Я просила її не переживати і сказала, що його мобілізували», - додає сестра Героя.
Останній дзвінок Захисник зробив 22 березня.
«Дзвонив до мене, та я випадково натиснула на відбій. Він подзвонив тоді до мами і сказав: ,,Мам, зі мною все добре. Я живий, здоровий, не можу більше говорити‘‘», - каже Олена Згоранець.
Мама Героя розповіла, що чула гул, свист, шум. Після цього зв'язок з ним обірвався.
Коли син Олени був у Польщі, подзвонив до Миколи, тоді слухавку взяла інша людина і сказала, що він загинув.
«Син розповів це мені і сказав, щоб я подзвонила, бо, можливо, він щось не так зрозумів. Коли я набрала до нього, слухавку взяла жінка. Я запитала, де Коля, де мій брат? Ця жінка виявилась судмедекспертом міста Миколаєва, вона й повідомила, що Микола загинув», - ділиться Олена Згоранець.
10 вересня рідні Героя їздили у Зачернецьку сільську раду. Там їм вручили орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
«Тоді ми дізналися, що під час обстрілу градами вони покидали військові позиції і не встигли укритися. Микола захистив собою трьох солдатів», - додає Олена.
У неділю, 19 березня, робили роковини загибелі Захисника. Зійшлося багато людей: родичі, сусіди, знайомі та навіть чужі люди.
У селі Зачернеччя вулицю, де він жив, перейменували на його ім'я. Згодом планують ще відкрити меморіальну дошку, щоб вшанувати пам'ять загиблого Героя.
