СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН, ПРОБЛЕМИ, ОБМЕЖЕННЯ
За ініціативи Лабораторії законодавчих ініціатив та сприянні Міжнародного фонду відродження відбулася Презентація дослідження «СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН, ПРОБЛЕМИ, ОБМЕЖЕННЯ».
Участь в обговоренні дослідження взяли представники тергромад України, серед яких був начальник Первомайської СВА Максим Коровай.
ПРЕЗЕНТАЦІЮ ДОСЛІДЖЕННЯ «СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН, ПРОБЛЕМИ, ОБМЕЖЕННЯ» зробила Тетяна Лукеря - залучена аналітикиня Лабораторії законодавчих ініціатив.
Загальне резюме дослідження зійшлося до наступного.
Значні законодавчі зміни у системі соціальних послуг відбулися після 2019 року, проте їх реалізація часто є неможливою або гальмується через наявність проблем у нормативному, фінансовому, інституційному вимірах. Станом на сьогодні потрібні різні підходи у частині оптимізації соціальних послуг для громад в залежності від їх особливостей. Для надання соціальних послуг необхідні як людські, так і фінансові ресурси. Подекуди бракує навіть матеріально-технічних засобів. Водночас залученість недержавних надавачів у наданні соціальних послуг є низькою, а їхня роль для оптимізації надання соціальних послуг – потрібна і вагома, особливо в умовах обмежених ресурсів у громадах. Врегулювання цих проблем допомогло б уникнути ризиків у майбутньому, які можуть загострюватися.
Нормативний вимір проблем
1) відсутність та/чи неузгодженість із новим Законом «Про соціальні послуги» необхідних підзаконних актів. Водночас у положеннях підзаконних актів спостерігається архаїчність, коли текст НПА містить посилання на підзаконні акти, які втратили чинність. Ця проблема призводить до труднощів у плануванні заходів соціальних послуг на рівні громад, розподілу видатків на соціальну сферу, а відтак – жителі громад залишаються без необхідних соціальних послуг;
2) невідповідність переліку соціальних послуг у Класифікаторі актуальним потребам людей. Зокрема, після початку повномасштабного вторгнення з’явилися нові виклики, що потребують вирішення: послуги для ветеранів і їхніх родин, для людей старшого віку тощо. Відтак це ускладнює можливість отримання послуг жителями громад, що належать до цих категорій.
3) відсутність та/чи застарілість державних стандартів соціальних послуг. Фактично, частину соціальних послуг громади не можуть надавати через відсутність державних стандартів, більше того – через це вони не можуть приймати програми заходів для надання послуг та визначати вартість соціальних послуг. Це призводить до того, що у ситуаціях звернень жителів громад за послугою, вони можуть отримати відмову, оскільки відсутні державні стандарти для деяких видів соціальних послуг.
4) тяглість організаційного процесу соціального замовлення: організаційні процедури можуть займати близько двох місяців (рішення про конкурс на соціальне замовлення може бути прийнято найпізніше до 1 березня). Це призводить до того, що в перші місяці року отримувачі соціальних послуг залишаються без необхідної підтримки. Тобто між початком року і фактичним стартом надання послуг може виникнути затримка, що суперечить принципу безперервності соціальних послуг і означає незадоволення потреб мешканців громади.
Фінансовий вимір проблем
1) відсутність рівних умов фінансування для недержавних і державних надавачів. У зв’язку із обмеженістю бюджетних коштів реалізація укладеного договору соціального замовлення з недержавними надавачами може гальмуватися через затримки виплат з бюджету. Водночас державні надавачі мають стале фінансування. Окрім того, у разі гострого дефіциту коштів місцевих бюджетів існують випадки, коли фізичні особи, які надають послуги з догляду, невчасно отримують гарантовані законодавством компенсації. Це призводить до того, що недержавні надавачі не мають мотивації долучатися до надання послуг, а відповідно – жителі обмежені у виборі надавача послуг.
2) низька якість бюджетного планування на рівні територіальних громад. У 2022 році виконання бюджету за видатками на соціальну сферу складало 83,17% до уточненого річного плану (майже 5,9 млрд грн не використано).
За підсумками 2023 року аналогічні показники склали 90,97% до уточненого річного плану (не використано майже 4,45 млрд грн). Ця проблема створює ризики, коли жителі громад не отримуватимуть послуги відповідно до своїх потреб.
3) формальність застосування програмно-цільового підходу у бюджетному процесі в частині соціального захисту та соціального забезпечення. У паспортах бюджетних програм місцевого бюджету подекуди відсутні індикатори, що характеризують ефективність використання коштів з точки зору задоволення потреб споживачів послуг. Натомість, ефективність бюджетних коштів оцінюється вимірюваними індикаторами обсягу витрат, продукту (послуг), кількості надавачів та отримувачів послуг тощо. Це негативно впливає на проведення якісного моніторингу використання бюджетних коштів на соціальну сферу, а відтак – подальшого планування видатків та якість послуг для отримувачів відповідно до їхніх потреб.
4) оплата праці працівників соціальної сфери не відповідає загальним ринковим тенденціям. Середня заробітна плата на місяць для певної категорії соціальних працівників, фахівців та робітників з урахуванням виплати премій, надбавок та доплат складає близько 10,0 – 15,0 тис. грн. Низький рівень оплати праці не дозволяє залучати кваліфікованих спеціалістів та утримувати досвідчених працівників.
Інституційний вимір проблем
1) комунальні надавачі не мають автономії у прийнятті управлінських рішень щодо планування видатків на соціальні послуги і не можуть самостійно приймати рішення про надання послуг/відмову у послузі. Виключенням є надання за рахунок місцевих бюджетів послуг кризово (екстрено), щодо яких рішення під час дії воєнного стану може приймати сам надавач. Неможливість самостійно приймати рішення комунальними надавачами частково залежить від організаційно-правової форми, оскільки їхній статус комунального закладу накладає них певні обмеження у автономії. Це призводить до ризиків, коли особи, які потребують соціальні послуги, можуть отримувати відмови, бо суб’єкт прийняття рішень не є надавачем і тому погано розуміє потреби отримувачів.
2) неспроможність надавачів проводити оцінку потреб населення у соціальних послугах. Під час дії воєнного стану оцінка потреб населення у соціальних послугах не проводиться повноцінно (збираються виключно кількісні дані про отримувачів, послуги), на рівні громад бракує людських та фінансових ресурсів для комплексного вивчення потреб населення. Окрім того, розроблений Порядок оцінки потреб у соціальних послуг потребує додаткової комунікації та навчання громадам. Ця проблема може мати ризики, оскільки оціальні послуги не надаватимуться відповідно до потреб жителів, а соціальні проблеми загострюватимуться.
3) ускладнені процедури для діяльності недержавних надавачів. Зокрема, це стосується внесення даних до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг для
отримання повноцінного статусу надавача послуг. Ці процедури затягуються в часі (через брак ресурсів у громадах) та є надмірно зарегульовані, оскільки вимагають збір паперових документів.
4) для комунальних надавачів деокупованих громад актуальними проблемами залишаються:
● пошкоджені приміщення,
● відсутність матеріально-технічного забезпечення,
● відсутність транспорту (автомобілі та/або електроскутери),
● перевантаження працівників соціальної сфери,
● труднощі із відновленням громади. Це стосується потреб у допомозі
волонтерам, які допомагають відновлювати громаду (харчування волонтерів,
надання їм безкоштовного житла),
● брак супервізій, психологічної підтримки, можливості страхування та захисту
(бронежилети, каски) для працівників.
5) для недержавних надавачів соціальних послуг актуальними проблемами залишаються:
● відсутність сталого фінансування,
● недостатня державна підтримка та брак спеціальних програм для недержавних
надавачів,
● труднощі з оплатою комунальних послуг та утриманням приміщень,
● нечіткі процедури проведення конкурсів на надання соціальних послуг,
● труднощі із підтримкою кадрового ресурсу,
● непристосованість державних стандартів соціальних послуг для недержавних
надавачів,● відсутність гарантій для компенсації всіх витрат через соціальне замовлення.
ОБГОВОРЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ стало можливим за рахунок учасників дискусії:
- представництва Міністерства соціальної політики України;
- Віталій Безгін, голова підкомітету з питань адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування;
- Лариса Білозір, голова підкомітету з питань адміністративних послуг та адміністративних процедур Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування;
- Олександр Хоруженко, радник проєкту GIZ Україна: Resilient Society Cluster, спеціальна програма підтримки України/EU4ResilientRegions;
- Наталія Петренко, начальниця Шульгинської сільської військової адміністрації Старобільського району Луганської області, голова Платформи «Тимчасово окупованих та деокупованих громад», представниця Асоціації ОТГ;
- Тетяна Лукеря, залучена аналітикиня Лабораторії законодавчих ініціатив;
- представники громадських організацій, благодійних фондів;
- представники територіальних громад.
Про конкретно напрацьовані результати дослідження будуть доведені до суб’єктів опитування найближчим часом.
