Біль кримськотатарського народу – це наш спільний біль
18 травня 1944 року. У цей день розпочалась депортація кримських татар.
Під час головної хвилі депортації було виселено близько 200 тисяч кримських татар. При переїзді загинули близько 8 тисяч людей, більшість з яких — діти і літні люди. Найпоширеніші причини смерті – спрага і тиф.
Повернення кримськотатарського народу до Криму стало можливим у час “горбачовської перебудови”. Цей процес набрав сили у 1988–1989 роках. Основну частку переселенців становили нащадки депортованих у 1944 році, або ті, хто пережив виселення в дитячому віці.
Незалежна Україна надала кримським татарам можливість зберегти свою ідентичність та культуру.
Однак біда знову прийшла на Кримський півострів. У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
В сучасних умовах ця дата і трагедія кримськотатарського народу потребують особливої уваги, у зв'язку з чим Всесвітній рух Amnesty International Ukraine разом із Представництвом Президента України в АР Крим ініціював вшанування пам’яті тих, хто зазнали переслідувань, а школам – долучитися до Всеукраїнського уроку пам’яті.
Вічна пам’ять тим, хто більше не побачив свою рідну землю, але до останнього плекав її у своєму серці.
Біль кримськотатарського народу – це наш спільний біль. Біль десятків тисяч кримських татар, які ніколи так і не повернулися до рідного Криму.
Зі скорботою і співчуттям - Максим Коровай, начальник Первомайської СВА
