«Сповідь» перед ювілеєм
На перший погляд може здатися дивним, що в своє 83-річчя говорить сама про себе ювілярка. Але нічого незвичного в цьому немає, адже полюбити себе спочатку треба, щоб усе життя любити людей. Так говорить народна мудрість.
У цій статті будуть опубліковані спогади з дитинства, юності, зрілого віку ветерана педагогічної праці, учительки Червонянської школи з багаторічним досвідом роботи Ярошенко Анни Григорівни.
Ярошенко Анна Григорівна з покоління тих, хто має статус «дитина війни». А, як відомо, те покоління пережило нелегкі роки окупації, страшної розрухи, спричиненої війною, тяжкі часи відбудови країни. І от роздуми про людей, з якими доводилося зустрічатися на життєвому шляху за останні вісімдесят років, мимоволі зринають у пам’яті й жваво лягають на папір.
Найдорожча в світі людина для кожного із нас – це мама! Як згадує Анна Ярошенко, її мама усе життя працювала в колгоспі на сезонній роботі. Взимку шила, пряла, ткала. І ніколи вона не забувала про дітей – завжди знаходила час для спілкування, виховання. Пам’ятає пані Анна як її мама ткала пілочки – підстилки на підлогу. Їм уже по 60 років, але дочка їх свято береже, адже виткала їх мама своїми руками.
На її глибоке переконання, дуже важливим для кожного з нас обрати свою дорогу в життя, ще важливіше для кожної людини – поважати себе, поважати й любити тих, хто поряд із тобою. «Ніколи не забуду батьків (уже покійних) своїх учнів Нікітіна А., Сопеля І., Тимонько М. Коли я ще зовсім молода дівчина зверталася до них за допомогою, завжди отримувала її», - пригадує Анна Ярошенко.
Навчала Анна Григорівна не одне покоління учнів. Однією із її перших учениць була Мостова Марія, а згодом молода вчителька навчала її синів – Віталія та Сергія (була класним керівником). У свою чергу хлопці завжди при нагоді віддячують учительці за гарну науку: дарують квіти і свою турботу. З радістю згадує Анна Григорівна Циганка А., Любченко В., Лічман П., Шимко Л., які кожен рік на свято першого й останнього дзвоника приходять до своєї учительки з квітами.
У далекому 1958 році юну дівчину з теплотою і добротою зустріла сільська молодь – гарні дівчата й хлопці. Вони обрали Анну секретарем комсомольської організації. «Усі справи робили тільки разом. Усі працювали й водночас займалися корисними справами, щоб порадувати людей», - із запалом говорить Анна Григорівна.
Розпочинала свою трудову діяльність Анна Ярошенко в Червонянській школі за часів директорства Мороза О. П. Він учив як звертатися до батьків, учнів, був вимогливим, суворим, але справедливим. На все життя запам’ятала Анна Григорівна його слова: «Батьки в тебе спитають як ти навчила їхніх дітей, тож працюй!». Пам’ятає жінка всіх директорів шкіл. Це Щербина М. Т., Єфремов Л. М., Мозговий Л. Ю., Вінницька В. Б., Комісаренко М. Ю., Мозгова Ф. Б.
З особливою повагою говорить Анна Григорівна про Феліксу Броніславівну Мозгову: «Вона чуйна й добра як людина, вимоглива й серйозна як директор школи. Жодного разу не було такого, щоб вона не привітала зі святом чи не запросила до школи на свято. Нехай такою енергійною, оптимістичною і залишається, щоб на все вистачало сил і часу».
«Швидко минули роки в праці, у спілкування з людьми. Здається, що все пройшло, але хочеться жити, радіти, творити й у 80!», - з оптимізмом у голосі говорить вона.
Щаслива наша героїня ще й тому, що має гарних, турботливих дітей та онуків. В одному селі з нею проживає син Микола з дружиною й внуком Віктором. Дочка з внуками нині перебуває за кордоном, але немає такого дня, щоб не подзвонили – завжди дізнаються про моє життя. Частенько відвідує бабусю й вже заміжня онучка Лілечка.
Шановна Анно Григорівно! У день Вашого народження прийміть найщиріші слова вітання й побажання! Многая літа! З роси та води!
З повагою - Максим КОРОВАЙ, начальник Первомайської СВА
