День пам'яті Тараса Шевченко
Тарас Григорович Шевченко прожив лише 47 років. З них 34 роки провів у неволі: 24 роки – під ярмом кріпацтва й понад 10 років – у найжорсткіших умовах заслання.
Людина, яка на десять років була викреслена з життя, поверталася до своїх друзів міцною духом. Заслання й солдатчина не зломили ні волі, ні її переконань. Але здоров'я поета, його фізичні сили були надламані.
За свідченням редактора «Нижнегородских губернских ведомостей» Георгія Дем'янова, після повернення із заслання на обличчі Шевченка «лежала печать глибокого страждання». Історик Микола Костомаров справедливо зауважив: «Під червону шапку взяли веселого, бадьорого душею, з густим русявим волоссям, а з-під цієї червоної шапки повернувся він з сивою бородою, зовсім лисою головою, з навіки втраченим здоров'ям». Лікар А. Й. Козачковський зафіксував, що Тарас Григорович повернувся із заслання з підупалим здоров'ям, із передчасно знесиленим і назавжди скаліченим організмом.
Тяжке багаторічне заслання, душевні переживання й хвороба призвели до передчасної смерті Тараса Шевченка. 10 березня 1861 року він помер у будинку Академії мистецтв, де проживав останні роки.
Звістка про смерть Шевченка рознеслася по Петербургу, хоча офіційні кола потурбувалися, щоб повідомлення про смерть поета було надруковане із запізненням, у день похорону.
Десятого березня були надіслані телеграми в Київ, Харків, Чернігів, Полтаву, Кременчук, Одесу, Херсон, Катеринослав та інші міста, куди можна було подати звістку телеграфом. Царський уряд заборонив служити панахиду по померлому, оскільки він був «політичний злочинець». І тільки після клопотань громадськості було дозволено відправити панахиду в академічній церкві. Того ж дня панахиди відбулися й у багатьох містах України, але під наглядом поліцій. Вся Україна поринула в жалобу.
11 березня увечері труну з тілом поета перенесли до академічної церкви св. Катерини, де й відспівали українського генія. П. Клодт зробив посмертну маску з обличчя Т. Шевченка, а художники В. Верещагін, М. Дмитрієв-Оренбурзький, П. Ейснер, Л. Жемчужников, М. Микешин і В. Рєзанов змалювали його в труні.
12 березня Петербург ховав Шевченка. «Тяжке, невимовно тяжке було останнє прощання… Благоговіння перед спочилим і непорушна тиша були навкруги… Щира любов і шаноба до Шевченка здружили всіх». Так описував в «Основі» цей момент його друг Л. Жемчужников.
